Вимоги до статуту адвокатського об'єднання

Останнім часом активно набирає популярність така форма господарювання як адвокатське об’єднання. Це зумовлено жорстким законодавчим регулюванням діяльності адвокатів та забороною здійснення адвокатської практики поза організаційними форми адвокатської діяльності. Так, частина 3 статті 4 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (надалі – Закон про адвокатуру) передбачає, що адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об’єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).

Прийняття нового Закону про адвокатуру не вирішило багатьох проблемних питань адвокатської діяльності. Однією із таких проблем є відсутність чітко регламентованих вимог до установчих документів (статуту) адвокатського об’єднання. Закон про адвокатуру обійшов стороною дане питання. Так, частина 1 статті 15 Закону про адвокатуру передбачає, що адвокатське об’єднання є юридичною особою, створеною шляхом об’єднання двох або більше адвокатів (учасників), і діє на підставі статуту. Таким чином, це чи не єдине згадування статуту в вищевказаному законі, і лише у визначенні форми установчого документа адвокатського об’єднання.

Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» передбачає, що установчі документи юридичної особи повинні містити відомості, передбачені законом, а відповідальність за відповідність установчих документів законодавству несуть засновники (учасники) юридичної особи. Відсутність таких відомостей у статуті є однією із підстав для відмови у проведенні державної реєстрації юридичної особи чи змін до установчих документів юридичної особи.

Тож які відомості повинен містити статут адвокатського об’єднання і які нормативно-правові акти регулюють це питання? Щоб знайти відповідь на це питання нам необхідно звернутись до загального законодавства у сфері господарської діяльності.

Частина 1 статті 88 Цивільного кодексу України передбачає, що установчі документи юридичної особи (товариства) повинні містити наступні відомості: найменування юридичної особи, органи управління товариством, їх компетенція, порядок прийняття ними рішень, порядок вступу до товариства та виходу з нього, якщо додаткові вимоги щодо змісту статуту не встановлені цим Кодексом або іншим законом. А частина 2 статті 57 Господарського кодексу України дещо розширює цей список, вказуючи, що в установчих документах повинні бути зазначені найменування суб’єкта господарювання, мета і предмет господарської діяльності, склад і компетенція його органів управління, порядок прийняття ними рішень, порядок формування майна, розподілу прибутків та збитків, умови його реорганізації та ліквідації, якщо інше не передбачено законом. Законодавство не передбачає наявності у статуті такого важливого атрибуту як місцезнаходження адвокатського об’єднання. Проте це не звільняє від обов’язку вказувати місцезнаходження адвокатського об’єднання в інших документах.

Таким чином, фактично лише два нормативно-правових акти (Цивільний кодекс України та Господарський кодекс України) встановлюють вимоги щодо змісту статуту адвокатського об’єднання. При цьому законодавець не обмежує засновників у можливості зазначати у статуті і інші відомості, які не суперечать вимогам чинного законодавства України.

Поряд з цим не врегульовано багато інших важливих питань, зокрема:

  1. Хто повинен підписувати статут адвокатського об’єднання (засновники, виконавчий орган чи інші уповноважені особи);
  2. Чи повинні зазначатись у статуті адвокатського об’єднання відомості про його засновників;
  3. Яким чином підтвердити учасникові статус адвоката при державній реєстрацій новоствореного чи при вступі у діюче адвокатське об’єднання та чи повинні подаватись державному реєстратору додаткові документи для встановлення цього факту.

Це лише невеликий список важливих питань щодо змісту статуту адвокатського об’єднання, який чітко не врегульований законом. Поряд з цим існує і багато інших проблемних питань, щодо діяльності організаційних форм адвокатської діяльності, які потребують термінового врегулювання.

Враховуючи цілий ряд обставин, які склались сьогодні, можемо передбачити, що вище викладена проблема ще не швидко знайде своє законодавче регулювання. Тому, в такому випадку залишається апелювати до професійних якостей самих адвокатів, як професіоналів в галузі права, і можливості їх самостійно заповнити прогалини щодо правового регулювання організаційних форм адвокатської діяльності та вимог до їх установчих документів.