Роздуми конституціоналіста: Конституція України. Початок

Сергій Панасюк

Доктор філософії у галузі права,

професор Українсько-американського університету Конкордія,

український вчений-конституціоналіст

 

Кожен народ має своє священне та невід’ємне право на самовизначення, створення держави та рівноправність!

Народ України – не виключення!

початокЦе базові принципи міжнародного права, що зазначені в Статуті ООН та Декларації про принципи міжнародного права.

Прагнення українського народу до незалежності та створення самостійної держави, мають далекі історичні корені, та беззаперечні мотиви.

Прагнення до власної, незалежної, суверенної та демократичної держави почали реалізовуватись в 1991 році, після проголошення незалежності України.

Та чи стали українці самостійними та незалежними?

Чи отримав народ України власну державу?

Чи є народ України сувереном та джерелом влади в країні?

Ці, та багато інших питань, ми будемо аналізувати у новій постійній рубриці «Роздуми конституціоналіста: Конституція України».

Проаналізувавши статті Конституції України та базові конституційні принципи, ми дамо відповідь на головні питання, що задає собі громадянин України кожного дня: «Чи незалежна Україна?», «Чого ми так живемо?», «Народ України – господар чи раб?», «Чи є Україна правовою державою?»…

Ми закликаємо громадськість, експертів, науковців, народних депутатів України та всіх небайдужих долучитись до цього обговорення, та запрошуємо всіх охочих до конструктивного діалогу!

Народ України є беззаперечним та єдиним власником всього державного майна на всій території України! 

На шляху до незалежності, Народ України неодноразово намагався реалізувати своє право на власну державу, що підтверджується наступними історичними документами:

-       «Конституція Пилипа Орлика» (Пакти й конституції законів та вольностей Війська Запорізького від 5 квітня 1710 року);

-       «Конституція УНР» (Статут про державний устрій, права і вольності УНР від 29 квітня 1918 року);

-       Закон про тимчасове верховне управління та порядок законодавства в УНР від 12 листопада 1920 року.

Були в нашій історії і акти, що мали назву «Конституція», проте не мали жодного відношення до конституціоналізму чи демократії – «Квазі» (псевдо) Конституції УРСР.

Конституція, є одним із базових документів, який визначає правила та принципи життя в будь-якій демократичній державі. Проте, не завжди це єдиний документ, що має назву «Конституція».

Конституція України є Основним Законом нашої держави та має найвищу юридичну силу.

Проте, Конституція України була прийнята не одразу та пройшла не легкий шлях від численних проектів до фактичного прийняття.

Першим кроком, що передує прийняттю конституції будь-якої держави, як правило, є створення держави чи отримання незалежності.

Тобто, спочатку народ самовизначається та заявляє про своє право. Це може відбуватись як самостійно, так і в силу зовнішньої чи внутрішньої загрози.

Для прикладу, Сполучені Штати Америки отримали незалежність в 1776 році. Конституція Сполучених Штатів Америки була написана в 1787 р., ратифікована в 1788 р., а діє з 1789 р.

Що ж стосується України, то першим кроком до незалежності та створення своєї власної держави, було проголошення Верховною Радою Української РСР Декларації про державний суверенітет України від 16.07.1990 року (далі – Декларація).

Другим, та не менш важливим, документом є Постанова Верховної Ради Української РСР «Про проголошення незалежності України» та Акт проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року.

Проте, процес розробки і прийняття Конституції України був досить тернистим, мав декілька критичних моментів та тривав на протязі 5 років.

Конституція України народжувалась важко та з перервами!

Після прийняття Декларації, Верховна Рада УРСР утворила спеціальну «Конституційну комісію» для розробки Конституції УРСР.

Проте, даний процес затягнувся та не приніс бажаних результатів, у вигляді готового і погодженого тексту проекту Конституції України. Проект був опублікований, проте було прийнято рішення про його доопрацювання.

В 1994 році, було прийняте рішення, що склад конституційної комісії, що повинна була розробити текст нової Конституції України, треба оновити та обрати нову «Конституційну комісію». 

Проте, за результатами діяльності  нового складу «Конституційної комісії», Конституції України народ так і не побачив.

Як компроміс та тимчасовий захід, було прийнято Конституційний Договір між Верховною Радою України та Президентом України «Про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні, на період до прийняття нової Конституції України».

Прийнявши Конституційний Договір, Верховна Рада України продовжила намагання розробити, узгодити та прийняти проект нової Конституції України.

Конституція України 1996 року, була прийнята після численних чварів та ультиматумів у Верховній Раді України, та стала політичним компромісом між різними політичними силами в Парламенті. 

Отже, Україна отримала Конституцію, а народ – Основний Закон України.

Однією із найважливіших частин будь-якого закону є преамбула. Преамбула – це вступ до закону. В преамбулі має бути зазначено основні причини прийняття акту та його базові принципи.

Аналізуючи преамбулу Конституції України можна зробити декілька важливих висновків.

Ми вже згадували про Конституцію Сполучених Штатів Америки. Так от, вона починається зі слів: «Ми Народ Сполучених Штатів…».

Конституція Французької Республіки починається з: «Французький народ урочисто проголошує…».

Преамбула Конституції України починається з: «Верховна Рада України від імені Українського народу…».

І це перше, що викликає певні протиріччя, і от чому.

По-перше, Україна є демократичною державою, а Народ України є єдиним джерелом влади. І як ми вже казали, Народ України – власник всього, що є в межах території України.

 По суті, народ є власником будинку, що шукає собі найманого керівника для управління своїм майном, а публічна влада – «управдом».

Тому, в Конституції України мало б бути зазначено приблизно наступне: «Народ України, реалізуючи своє право на самовизначення…».

Те ж саме стосується Декларації та Акту проголошення незалежності України, адже в цих документах на першому місці стоїть парламент (управдом), а не власник (Народ України).

По-друге,  конституція – це двосторонній договір (далі – Договір), який містить базові принципи життя в державі.

Однією Стороною цього Договору є народ, який делегує частину своєї влади, зобов’язується виконувати законодавство держави, сплачувати податки до державного бюджет та виконувати інші зобов’язання.

А влада (публічна влада), з іншої сторони,  повинна забезпечувати належний рівень життя в державі та виконувати всі конституційні обов’язки.

Органи публічної влади – менеджери та наймані працівники. Вони мають єдину місію – зробити все від них залежне, щоб народу жилось добре.

 Від імені та в рамках делегованих повноважень, влада повинна створювати закони, виконувати ці закони та контролювати їх якісне виконання всіма іншими.

Публічна влада (управдом) наймається народом для виконання певних управлінських, розпорядчих та контрольних функцій. Народ делегує частину влади та самостійно, шляхом демократичних виборів, переобирає неналежного управителя свого майна, якщо є така необхідність.

Якось я почув думку, що конституція – це клітка для влади. Це є досить влучним виразом. Конституція покликана обмежувати владу та не допустити авторитаризм. Влада повинна здійснювати свої управлінські функції в жорстких рамках та нести відповідальність за перевищення наданих народом повноважень.

Продовжимо аналізувати Преамбулу Конституції України.

«Верховна Рада України від імені Українського народу - громадян України всіх національностей…». 

Тобто, Конституція дає чітке визначення терміну «народ» – це громадяни України не залежно від національності, походження чи місця народження.

«…виражаючи суверенну волю народу…»

 Тобто, Сторона 1 Договору, з однієї сторони, та Сторона 1 (що діє від імені Сторони 2), з іншої сторони. Це мені нагадало репліку з одного відомого фільму: «Он же Жора, он же Гоша…».

Я не думаю, що Ви б підписали такий договір, де Ви по суті не є стороною, та ще й не маєте права підпису.

Виходить, що Верховна Рада України, виражаючи волю Народу України, прийняла для нього та від його імені Конституцію України.

Це дещо спотворене розуміння про демократію, яке визначив Президент Сполучених Штатів Америки Авраам (Абрахам) Лінкольн: «Демократія – це урядування народу, народом, для народу». А у нас виходить: «урядування парламентом від імені народу». Тим паче, якщо ми кажемо про джерело конституційної влади, суверенітету та Сторону в Договорі (Конституції), де заміна (підміна) – змінює всю суть

«…спираючись на багатовікову історію українського державотворення і на основі здійсненого українською нацією, усім Українським народом права на самовизначення…»

Нарешті, згадали право народу на самовизначення, що мало б бути на початку та є базовим принципом.

Виникає питання: «Чому «Український народ» пишеться з великої літери, а «українська нація» – ні?».

Більш того, існує багато суперечок щодо понять «народ» та «нація».

Деякі експерти вважають ці поняття різними, як правило погоджуючись про те, що нація – це політичне утворення з громадян певної країни, а народ – це етнічна група, наприклад: українець, болгарин, поляк…

Що ж тоді таке «національність» і де її враховувати?

Це питання до експертів, яких ми закликаємо до діалогу.

В будь-якому разі, ми вже зрозуміли, що Конституція відносить до народу – громадян всіх національностей, тим самим поєднує, на нашу думку, терміни «народ» та «нація», що не дуже відповідає поглядам окремих експертів.

Окрім того, якщо брати терміни, що використовуються у згадуваних нами Конституціях США та Французької Республіки, то в них зазначені терміни «People» та «Peuple»,  а не «Nation».

З іншого боку, при перекладі терміну «народ», деякі словники, надають визначення як «People», так і «Nation».

Повторимо, що це питання до лінгвістів та інших експертів, яких ми закликаємо до обговорення, конструктивної дискусії та спільного виправлення помилок.

Йдемо далі…

«…дбаючи про забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя…»

Влада, в особі Верховної Ради України, заявляє про те, що вона дбає (бере на себе обов’язок) про права і свободи людини, а також, гарантує гідні умови для життя в країні.

І тут найголовнішим є поняття «гідні». Ми ще поговоримо про зобов’язання держави та детально проаналізуємо їх виконання, в наступних статтях. Зараз йде мова про критерій «гідні умови життя».

На наш погляд, гідні умови життя – це достатній рівень благ для кожної людини, які дають змогу вільно жити та розвиватись – кожному.

Чи забезпечує (забезпечувала) українська влада належний рівень життя громадян? На наш погляд, соціальні гарантії, прожитковий мінімум та мінімальна заробітна плата в Україні, всі ці гарантії дають змогу виживати, а не гідно жити.

Це питання дуже важливе! Часто, ми можемо чути, що поняття «гідні умови життя» є досить умовним та дискусійним поняттям. Та кожний може трактувати це по-різному.

Вибачте, але як можна «по-різному» трактувати поняття «гідні умови життя», якщо ми кажемо про власника майна, замовника послуг та джерело влади?

Як це може бути, що власник та роботодавець живе гірше ніж найманий робітник?

Якщо рівень життя та умови життя в Україні – «гідні» для середньостатистичного громадянина, то чому влада не живе так «гідно»?

Здається, ми забули хто є джерелом влади та що таке «гідне життя». І лише тоді, коли Народ України згадає про гідність, та почне вести себе як власник майна і єдине джерело влади, лише тоді ми зможемо казати про «гідні умови життя».

Право на власну країну, гідне життя, повагу до гідності та розпорядження всіма благами не було надано Верховною Радою України чи іншим органом влади. Це право – священне, непорушне та беззаперечне! 

Ми жодним чином не закликаємо до революцій, адже досвід нам показує їх неефективність. Вважаємо треба рухатись еволюційним шляхом розвитку та державотворення.

Народ України повинен згадати про демократію та повернути собі право вирішення багатьох питань шляхом їх обговорення на всеукраїнських та місцевих референдумах. Також, необхідно запровадити інші види прямої (безпосередньої) демократії, що ефективно запроваджені та реалізуються в багатьох демократичних, та розвинених країнах світу.

«…піклуючись про зміцнення громадянської злагоди на землі України…»

Що таке громадянська злагода? Це злагода між громадянами? Тоді, як бути із особами, що не мають громадянство? Всі люди, що живуть на землі України (території України) повинні жити в злагоді, на наш погляд.

Якщо ж злагода на землі України, то як щодо злагоди для громадян поза межами держави (мова йде про діаспору).

Ви можете заперечити та сказати, що відповідь на це питання ми можемо знайти далі по тексту Конституції України.

Можливо, проте положення Конституції не повинні суперечити між собою або давати двозначні сентенції.

«…прагнучи розвивати і зміцнювати демократичну, соціальну, правову державу…» 

Що стосується реалізації принципів демократичної, правової, соціальної держави, ці питання ми будемо детально розглядати в наших наступних статтях.

«…усвідомлюючи відповідальність перед Богом, власною совістю, попередніми, нинішнім та прийдешніми поколіннями…»

Це дуже цікаве положення! Держава визнає існування Бога!

Треба зазначити, що Бог визнається і в Сполучених Штатах Америки на офіційній валюті США (банкноті номіналом однин долар).

Також, у деяких країнах, в тому числі в Україні та Сполучених Штатах Америки, існує практика складання присяги Президента чи членів Парламенту на церковних текстах.

Також, Верховна Рада України, окрім відповідальності перед Богом, згадує про відповідальність перед власною совістю та поколіннями Українців.

Перед Богом вони ще встигнуть відповісти, а от щодо совісті народних депутатів України, у мене особисто, є велике питання.

Що стосується відповідальності перед поколіннями українців, окрім історичного осуду, має бути реальна політична відповідальність кожного політика.

Окрім того, повинно існувати свідоме громадянське суспільство, яке буде вимагати та забезпечувати цю відповідальність, шляхом свідомого голосування на демократичних виборах.

«…керуючись Актом проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року, схваленим 1 грудня 1991 року всенародним голосуванням…»

Конституція України прямо посилається на Акт проголошення незалежності України, а тому, він є частиною Преамбули Конституції України, та має бути проаналізований: 

АКТ

ПРОГОЛОШЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ

 
     Виходячи із  смертельної  небезпеки,  яка  нависла  була  над Україною в зв'язку з державним переворотом в СРСР 19  серпня  1991 
року,
     продовжуючи  тисячолітню   традицію   державотворення   на Україні,
     виходячи з права на самовизначення, передбаченого  Статутом ООН та іншими міжнародно-правовими документами,
     здійснюючи  Декларацію  про державний суверенітет України, 

Верховна  Рада  Української  Радянської  Соціалістичної Республіки урочисто
п р о г о л о ш у єн е з а л е ж н і с т ь   У к р а ї н и  та створення  самостійної української держави - УКРАЇНИ.

Однією із головних причин проголошення незалежності України, як зазначено в Акті проголошення незалежності України, була «смертельна небезпека» від державного перевороту в СРСР.

На мою думку, не переворот, а саме СРСР – смертельна небезпекою для української державності. А переворот надав історичну можливість для від’єднання та створення власної незалежної держави.

Також, наголошується на українській традиції державотворення, принципах міжнародного права та міжнародних документах, що нами вже згадувались.

В свою чергу, Акт проголошення незалежності України посилається на Декларацію  про державний суверенітет України.

Вищезазначене дає змогу вибудувати логічний ланцюг зв’язку між Конституцією України та Декларацією, та дає змогу стверджувати, що Конституція України має першоджерело, та є логічним продовженням Декларації про державний суверенітет України.

Треба зазначити, що Декларація є досить змістовним документом та має багато базових принципів для створення самостійної, незалежної та демократичної держави. Її значний об’єм та змістовність не дають змоги детально проаналізувати цей документ, що буде зроблено в наших наступних статтях.

Проаналізувавши Преамбулу Конституції України, ми зробили певні висновки та можемо стверджувати про наявні проблеми.

Звісно, ці проблеми не є головними причинами економічної, політичної та соціальної ситуації в державі.

Проте, необхідно наголосити на тому, що це є «Преамбула Головного Договору» для кожного громадянина України та не потрібно недооцінювати або применшувати її роль.

Якщо ми хочемо жити за європейськими чи міжнародними стандартами демократії – ми повинні починати із конституційних принципів та неухильного виконання кожного слова в Конституції України.

В юриспруденції існують два поняття: «юридична конституція» та «фактична конституція».

По суті, це різниця між «тим що написано» та «як реально відбувається».

Тобто, юридична конституція – це документ (сукупність норм), що визначає основні принципи та правила життя в державі.

Фактична конституція (жива чи соціальна) – характеристика реального стану таких суспільних відносин, які реально існують в державі, визначають основи державного ладу, забезпечення прав та свобод людини і громадянина, розвиток демократії та громадянського суспільства.

Поняття самого терміну «фактична конституція» було введено через те, що «юридична конституція» є певним ідеалом, до якого треба прагнути, як до взірця для фактичної конституції та «дорожньої карти» для реалізації відповідних засад.

І тут виникає логічне питання: «Чи є Конституція України (юридична конституція) – ідеалом та взірцем для фактичної конституції?».

А найголовніші питання:

«Чому так відбувається?»

«Хто в тому винен?»

«Як все змінити?»

«Що для кращого життя зробив кожен з нас?»

 

 Далі буде…

Роздуми конституціоналіста: Конституція України