За мотивами Конституції України: стаття 1

Роздуми конституціоналіста: Конституція України

 «За мотивами Конституції України: стаття 1» 

Автор:

Сергій Панасюк

Доктор філософії у галузі права,

професор Українсько-американського університету Конкордія,

український вчений-конституціоналіст

 

Коли людина не дотримується конституції – це жахливо!

Коли депутати не дотримуються конституції – це злочин!

Коли юрист не дотримується конституції – це ганьба!

 

1111Кожен з нас, хоч раз у житті, задумувався, що таке держава, чому існує влада та чому ми всі маємо виконувати конституцію.

Одні вважають конституцію та законодавство не досконалим. Хтось постійно каже про необхідність внесення змін до конституції. Інші кажуть, що просто треба належно виконувати всі приписи конституції.

В даній статті, ми почнемо аналізувати приписи Конституції України, їх суть та реалізацію.

Стаття не має на меті зробити однозначні висновки. Ми запрошуємо Вас до дискусії, аналізу та роздумів.

В статті 1 Конституцій України зазначається: «Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава».

Це не просто слова! Це зобов’язання публічної влади. Всі гілки влади повинні робити все можливе, щоб виконувались статті Конституції України. Якщо публічна влада не забезпечує виконання конституції, вона не виконує Договір.

Отже, давайте проаналізуємо, чи виконується Договір між народом та владою.

 

Україна – суверенна держава.

Що ж означає суверенітет та якою має бути суверенна держава? Чи є Україна суверенною та звідки походить суверенітет?

Як правило, під суверенітетом держави розуміють верховенство та повноту державної влади по всій території.

Тобто, державна влада поширюється, визнається та діє на всій території, в межах державного кордону.

Цікавим прикладом дискусії щодо суверенітету є Канада, Нова Зеландія, Австралія та 13 інших країн. Нагадаємо, що всі ці країни є конституційними монархіями на чолі із Її Величністю Королевою Єлизаветою ІІ.

Конституція України, на нашу думку, не є першим та найважливішим документом для незалежної України.

Найголовнішим документом є Декларація про державний суверенітет України від 16.07.1990 року (далі – Декларація). Саме Декларація дала поштовх незалежності та проголосила: «державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах».

Відповідно до статті 5 Конституції України: «Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування».

Відповідно до положень статті 5 Конституції України, народ – це громадяни. Адже, лише громадяни мають виборче право, можуть брати участь у виборах та референдумах.

Тобто, народ, як сторона Договору, маючи абсолютну владу та суверенітет, передає повноваження своїм представникам, щоб вони реалізовували всі надані повноваження для забезпечення належного рівня життя, та виконання Договору.

Відповідно до статті 1 Договору, державна влада має забезпечувати державний суверенітет по всій території України.

Враховуючи останні події (анексію та військові дії), ми можемо констатувати, що державний суверенітет – не дотримується, а Конституція України – не виконується.

Чи є це виною державної влади, чи це форс-мажорні обставини, що не залежать від сторін договору? На це питання ми не маємо однозначної відповіді. Кожен може зробити свої висновки. Але, невиконання договору – факт.

 

Україна – незалежна держава.

Що ж означає термін «незалежна держава»?

Чи може бути держава абсолютно незалежною? На нашу думку, не існує абсолютної незалежності.

У сучасному світі, кожна держава, яка є суб’єктом міжнародних відносин, не є абсолютно незалежною (економічно, фінансово, політично).

Звісно, незалежність означає самостійність у внутрішніх та зовнішніх питаннях.

Проте, сучасна держава, так чи інакше, залежить від міжнародних зобов’язань, впливу інших держав та економічних зв’язків.

На жаль, як показує досвіт останніх років, світові гарантії щодо забезпечення незалежності та суверенітету держав, не дотримуються.

Нагадаємо, що Сполучені Штати Америки, Великобританія, Російська Федерація, як сторони Будапештського Меморандуму, гарантували для України незалежність та суверенітет.

Окремо, Організація Об’єднаних Націй, що була створена з метою міжнародних гарантій суверенітету та незалежності країн, не може в повній мірі виконати цю місію.

Також, відповідно до принципів міжнародного права, держава є незалежною, якщо вона такою визнана та є повноправним суб’єктом у міжнародних відносинах.

Що ж стосується незалежності України, то вона, в першу чергу, пов’язана із від’єднанням та незалежністю від СРСР.

Постановою Верховної Ради Української РСР «Про проголошення незалежності України» та «Акту проголошення незалежності України» від 24.08.1991 року, було проголошено незалежність України та створення  самостійної української держави – України.

Незалежність була проголошена та нормативно закріплена, та чи відбулась вона насправді – велике питання.

 

Україна – демократична держава.

Демократія – влада народу (народовладдя). Ми вже згадували, що відповідно до положень Конституції України, джерелом влади в Україні є народ.

Це закріплено в Договорі, а отже, це має гарантуватись Стороною Договору – державною владою.

Що ж відбувається насправді?

Демократія може реалізуватись як безпосередньо, так і через органи публічної влади (органи державної влади та органи місцевого самоврядування).

Та чи є в Україні реальне народовладдя?

Якщо казати про безпосередню демократію (пряму демократію), вона реалізується шляхом прийняття відповідних рішень безпосередньо громадянами. Безпосередня демократія може реалізуватись як на загально національному рівні, так і на місцевому рівні.

Прикладами безпосередньої демократії є вибори, референдуми, віче, збори та ін.

В Україні безпосередня (пряма) демократія, на нашу думку, має дещо обмежений вигляд.

По-перше, в Україні не існує місцевих референдумів. Відсутність повноцінного права громадян на місцеву демократію є тривожним фактом, що каже не на користь демократії в державі.

Нагадаємо, що право на місцеві референдуми було скасовано. Верховна Рада України, в 2012 році, проголосувала за Закон України «Про всеукраїнський референдум», який скасував Закон України «Про всеукраїнський та місцеві референдуми».

Отже, влада самостійно, обмежила право громадян на місцеві референдуми, чим порушила принцип Конституції України, що забороняє зменшувати чи скасовувати права. 

На місцевому рівні, фактично не існує іншого виду прямої демократії, окрім місцевих виборів.

Інше питання, чи є ці місцеві вибори реальним проявом місцевої демократії, якщо в столиці України, для прикладу, існує лише один виборний колегіальний орган?

По суті, на виборах Президента, Верховної Ради України, місцевих рад та місцевих голів, та всеукраїнського референдумі, безпосередня демократія – закінчується.

Окрім того, більшість важливих питань, вирішуються державними органами самостійно і не можуть бути проконтрольовані безпосередньо народом.

Якщо ж казати про всеукраїнські референдуми, то їх було лише два, щодо яких існують наукові дискусії.

Процедура проведення всеукраїнського референдуму є доволі складною, що зменшує реальну здатність народу на демократію.

Що стосується міжнародного досвіду, то референдуми є досить поширеним проявом демократії та часто використовується з різних питань.

До питань, що можуть бути розглянуті на референдумах, відносяться як питання приєднання чи від’єднання від міждержавних союзів (організацій), так і питання розпорядження ресурсами.

Громадяни, на локальному та загальнонаціональному рівнях, мають реальну можливість контролювати важливі питання, впливати на владу, а їх слово є вагомим.

Уявіть собі, щоб місцева влада в Україні питала у народу чи можна їм видобувати корисні копалини та продавати їх. Я вже не кажу про такі питання від Президента України, Верховної Ради України або Кабінету Міністрів.

В Швейцарії, для прикладу, на референдум можуть виноситись питання реалізації енергетичних проектів, праці іноземців, здача енергетичних об’єктів у користування іноземними компаніями та навіть питання місцевих податків.

Окрім того, на референдумах розглядаються деякі акти парламенту.

Будь хто може почати створювати відповідну групу для проведення референдуму, а влада всіляко допомагає громадянам у реалізації їх прав.

В деяких країнах, референдуми можуть проводиться щодо дозволу населення видобувати та продавати природні ресурси.

Чи можливо таке в Україні? Дайте собі відповідь на це питання.

Чому ми не можемо реалізувати своє право на владу? Чи воно закінчується при голосуванні за органи влади?

Ми всі чудово знаємо та пишаємось проявами демократії за часів козацтва.

Куди ж поділась славетна традиція Української демократії, про яку нам так часто та гордо заявляють історики?

Однією із наших проблем, на нашу думку, є відсутність громадянського суспільства. Також, велике значення має рівень політичної культури населення. На наш погляд, він є досить низький. Ми займаємось «кухонною» політикою. Ми аплодуємо різким висловам з екранів телебачення. Ми критикуємо всіх, окрім себе.

Ми бажаємо мати чесних політиків та справедливу владу. Проте, не хочемо взяти відповідальність на себе.

Ці фактори нівелюють існуючи види безпосередньої демократії. Політичні сили та окремі політики не несуть жодної політичної відповідальності. Народ не хоче свідомо обирати політиків. На жаль, голосують за тих самих. Рівень оновлення влади – мінімальний. Імпічмент президента – не можливий, через відсутність нормативної деталізації процедури та «підводні камені» в самій конституції. А найцікавіше, що народ не дуже то й хоче контролювати владу. Звісно, ми не кажемо про всіх.

Ми не маємо на меті очорнити чи знівелювати досягнення останніх революцій, чи прояви громадянського суспільства.

Проте, реалії сьогодення, вказують на низький рівень політичної свідомості населення і на жахливий рівень політичної культури серед політиків.

«Політична еліта» абсолютно безкарно показує вкрадене та хизується відсутністю відповідальності.

За всіх цих умов, на жаль, не можливо казати про демократію в країні.

Чому ж так відбувається? Це чергове питання, яке ми ставимо до Вас та самих себе.

Чи можливо, необхідно запровадити обов’язкову явку на виборах, примушувати громадян голосувати чи карати за ігнорування виборчого процесу?

Відповіді на ці питання повинен дати кожен з нас!

 

Україна – соціальна держава.

«Україна як соціальна держава визнає людину найвищою соціальною цінністю, розподіляє суспільне багатство згідно з принципом соціальної справедливості та піклується про зміцнення громадянської злагоди у суспільстві.

Основними завданнями соціальної держави є створення умов для реалізації соціальних, культурних та економічних прав людини, сприяння самостійності і відповідальності кожної особи за свої дії, надання соціальної допомоги тим громадянам, які з незалежних від них обставин не можуть забезпечити достатній рівень життя для себе і своєї сім’ї».

Це не рядки із казки «Про недосяжну Україну». Перед Вами витяг із рішення Конституційного Суду України від 25 січня 2012 року № 3-рп/2012.

Людина – найвища соціальна цінність! Україна (українська влада) повинна розподіляти блага та піклуватись про кожного! По суті, це базовий обов’язок держави. Народ, як сторона за Договором, наймає собі менеджерів, які мають концентрувати та розподіляти всі блага.

Пенсіонер повинен виходити на пенсію та бути на повному забезпеченні держави, а не збирати пляшки, пластикові чи картонні вироби.

Ми сплачуємо податки з цією метою.

Весь державний апарат повинен працювати для забезпечення належного рівня життя громадян.

З іншої сторони, є постійна дискусія щодо того, що розвинені демократичні держави із ринковою економікою не повинні гарантувати всі соціальні блага (безкоштовна медицина, страхування, безкоштовне житло та ін.). Це дискусійне питання, що лежить в площині перетину різних наук. Держава або надає можливості для самостійного високого рівня доходу, гарного життя, є регулятором та має мінімум власного, або має більші повноваження та владу, але забезпечує населення всіма благами. Така точка зору у прихильників поділу держав на капіталістичні та соціалістичні.

Що ж тоді у нас? Рівень життя найманих менеджерів є набагато вищим за рівень життя «роботодавців».

А найцікавіше, що означає термін «Соціальна держава» у світі.

Якщо перекласти термін «Соціальна держава», то ми отримаємо два переклади: «Socialist state» та «Welfare state».

Ці два терміни мають величезну відмінність.

Socialist state – соціалістична держава. Ми всі чудово розуміємо, що означає термін «соціалістична держава». До соціалістичних держав сучасності можна впевнено віднести Народну Республіку Бангладеш  (Ідея соціалізму прямо закріплена в преамбулі Конституції) чи Федеративну Демократичну Республіку Непал («Непал є незалежним, неподільним, суверенним, світським, демократичним, орієнтованим на соціалізм…» (п. 1, ст. 4 Конституції)).

Для об’єктивності, маємо зазначити, що Конституції Португальської  Республіки та Республіки Індія, також мають посилання на соціалізм.

Звісно, у тому вигляді, в якому це було за часів СРСР, соціалізм зберігся лише в Китайській Народній Республіці, Республіці Куба чи Соціалістичній Республіці В’єтнам.

Одразу ж можу уявити Ваші думки та заперечення про «Швейцарський Соціалізм».

Проте, в Конституції Швейцарської Конфедерації я не знайшов жодного слова про соціалізм.

Швейцарська конфедерація є соціально направленою державою чи державою загального добробуту (Welfare state), що і є другим терміном, який означає соціально направлену державу. Тобто, державу, яка дбає про соціальні потреби та соціальне благополуччя своїх громадян.

До таких країн належать Сполучені Штати Америки, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії, Федеративна Республіка Німеччина та ін.

Виходячи із положень Конституції України, ми не соціалістична держава.

А отже, Україна є «державою загального добробуту», як США, Великобританія та ін.

Так?

 

Україна – правова держава.

Стаття 8 Конституції України закріплює принцип «Верховенства права».

Дуже часто як науковці (радянської школи права), так і особи, що не мають юридичної освіти, ототожнюють «верховенство права» та «верховенство закону».

Це абсолютно різні речі! На англійській мові це «Rule of law».

Окремо, необхідно зазначити, що абсолютно не коректно ототожнювати термін «law» та «Закон» (акт парламенту).

Термін «law» означає право, що може бути реалізовано як в документах парламенту, так і рішеннях суду.

Для того щоб продовжувати розмову про правову державу та верховенство права, спробую пояснити розуміння терміну «право».

Право – це розуміння людей про справедливість. Певна сукупність норм, що сприймаються групою людей на певній території.

Коли ми кажемо, що щось не правове, ми маємо на увазі – неправильне, не справедливе, не належне.

Всі ми прекрасно розуміємо, що закон може бути несправедливим (не правовим).

У правовій науці, часто виділяють правові сім’ї. Тобто, розуміння про справедливість в різних частинах світу. Хоча, на нашу думку, вже не коректно говорити про існування правових сімей (у чистому вигляді).

Отже, право – це те, що справедливо та сприймається більшістю як належне.

Тому, верховенство права означає, що все має бути відповідно до справедливості та сприйматись народом країни.

Друге питання, чому саме верховенство і над чим?

Так от, верховенство права, має бути над законом та іншими актами. Тобто, ми міряємо всі офіційні документи через призму права (справедливості).

Чому ж Конституція України, в статті 8, каже про найвищу силу Конституції України, а не права.

Пояснюю, Конституція України є (має бути) певним еталоном права, головним писаним джерелом права (справедливості), що визначає базові принципи цієї справедливості в країні. Конституція України має найвищу юридичну силу, вона є Основним Законом. Не у всіх країнах існують конституції, що мають найвищу силу, вони не є єдиним писаним законом чи мають назву «конституція».

Отже, Конституція України є головним документом, що містить в собі всі базові принципи справедливості (права). Всі інші акти та рішення всіх гілок влади, повинні відповідати конституції України. Для того щоб контролювати додержання та виконання конституції України, був створений Конституційний Суд України, що має перевіряти все на відповідність Конституції України (конституційність).

Повернемось до терміну «правова держава». Якщо ми розібрались із терміном «право», ми можемо стверджувати, що правова держава – це справедлива держава, де державна влада контролює дотримання конституції та базових принципів справедливості. Кожна гілка влади забезпечує дотримання конституції та права – по-своєму.

Законодавча – повинна приймати правові (справедливі) закони та інші акти. Адже народні депутати є Вашими представниками, яким Ви дали мандат, повноваження та владу. Вони мають право, з вашого дозволу, розробляти та приймати справедливі (правові) закони.

Виконавча – як обрана Вашими представниками гілка влади, справедливо виконувати законодавство та контролювати його дотримання.

А судова – вирішувати конкретні життєві ситуації, з метою поновлення права (справедливості), у разі його порушення.

Так має бути у правовій державі.

І тут у мене до Вас декілька питань, шановні читачі:

  1. Чи є Конституція України – справедливою, правовою або такою, що закріплює основні розуміння про справедливість;
  2. Якщо Конституція України – правова (справедлива), чи виконуються її приписи всіма гілками влади?
  3. Чи дотримується Конституції України всі сторони договору (в тому числі і Ви)?
  4. Чи є Україна правовою державою?

 

У кожного з Вас, після ознайомлення із даною статтею, залишаться питання, сумніви, протиріччя та бажання дізнатись більше. Я щиро сподіваюсь на це.

Адже, як зазначалось на початку, ця стаття не має на меті стверджувати та вирішити всі проблеми. Стаття покликана надати інформацію для роздумів, підкреслити факти та запросити до конструктивної дискусії.

В наступних статтях, ми продовжимо аналізувати положення Конституції України та задавати все більше питань.

 

Далі буде…

 

Частина 1…